У життєвій подорожі ми часто сподіваємося полегшити внутрішню тривогу, змінивши зовнішнє середовище. Однак цей метод часто приносить лише короткочасне задоволення. Незалежно від того, чи звільняємося ми з роботи, переїжджаємо до міста своєї мрії, чи вступаємо в стосунки, ми можемо виявити, що початкове збудження швидко зникає, поступаючись місцем новому почуттю порожнечі.

Цей феномен виявляє глибоку істину: почуття порожнечі в людей є нормою. Навіть якщо ми живемо відповідно до своїх інтересів, це не гарантує, що кожен день буде наповнений пристрастю; навіть якщо ми встановлюємо близькі стосунки, ми не можемо повністю уникнути нападу самотності. Насправді, коли в житті більше немає зовнішніх зобов'язань, ми можемо ще сильніше відчувати свою безпорадність у світі.

Зображення "ідеального життя", які часто зустрічаються в соціальних мережах - наприклад, насолоджуючись чаєм і пишучи в Кіото, сушачи білі сорочки в Італії або танцюючи в квартирі в Парижі - приваблюють нас в значній мірі через те, що вони піддані обробці, що віддаляє їх від нашого повсякденного життя. Однак, навіть якщо ми дійсно опинимося в цих місцях, відчуття порожнечі в душі все ще прийде. У цей момент ми усвідомлюємо, що справжня проблема полягає не в тому, де ми знаходимося, а в тому, що незалежно від того, куди ми йдемо, ми завжди важко визначити свою ідентичність і цінність.

Причина, чому люди відчувають порожнечу, не в тому, що їм бракує прекрасного життя, а в тому, що ми змушені стикатися з незворотним фактом: цей світ не підготував готового сенсу для нас, ми повинні самі створювати і надавати йому значення. Цей процес довгий і внутрішній, він вимагає від нас постійного самопізнання та рефлексії.

Отже, замість того щоб прагнути зовнішніх змін, краще зосередитися на внутрішньому зростанні. Прийміть відчуття порожнечі як частину життя, водночас намагаючись знайти сенс і цінність у повсякденному житті. Це може означати розвиток нових захоплень, поглиблення міжособистісних стосунків або боротьбу за вищі цілі. Важливо пам'ятати, що сенс життя не є пасивно прийнятим, а активно створюваним. Таким чином, ми можемо поступово встановити внутрішній спокій, навіть стикаючись з невизначеністю життя, зберігаючи рішучість і спокій.